Є теми, від яких у росіян починається справжня паніка. Одна з них — можливий розпад Росії. Варто тільки це озвучити, як відразу лунають крики: “Такого не може бути, тому що цього не може не бути ніколи”, “Росія вічна”, “велика держава не розважують”. Але тут виникає просте питання: а чому, власне, не може?
Російська імперія теж колись з’явилася вічною. Святкували 300-річчя Романових, розповідали про величну державу, про особливу історичну місію, а потім імперія посипалася так швидко, що світ навіть не встигами відійти. Польща пішла, Фінляндія пішла, балтійські країни пішли, і ніхто назад уже не повернувся. Те саме сталося і з Радянським Союзом. Нам роками втокчали про “нерушимый союз”, а потім раптом з’ясувалося, що союз дуже навіть крихкий, особливо коли закінчуються гроші та їжа.
А зараз Росія знову заходить у ту саму пастку. І головна проблема тут навіть не війна. Головна проблема — гроші. Російська модель десятиліттями працює дуже просто: Сибір і східні регіони качають нафту, газ, рубають ліс, дають ресурси, а Москва забирає основні доходи собі. Поки Європа купувала російські нафту й газ, система ще якось працює. Москва жиріла, дурила новими кварталами й хмарочосами, чиновники розповідали про “велику державу”, а регіони мовчки все це оплачували.
Але тепер ситуація різко змінюється. Європейський ринок для Росії фактично втрачений, і це не тимчасова проблема. Росіяни чомусь досі живуть із наївною надією, що після війни хтось натисне чарівний вимікач “перезагрузки”, санкції зникнуть, гроші полються рікою, а Захід відразу пробачить і купить усе назад. Але так не працює. Поки Росія воювала, її місце на європейському ринку вже зайняли інші, передусім американські компанії. І ніхто тепер добровільно не скаже: “Ну добре, росіяни, забирайте назад мільярди”. У великій політиці таких подарунків не буває.
І ось тут починається найнебезпечніше для Москви. Регіони починають рахувати. У Сибіру качають нафту, продають газ Китаю, рубають ліс, але гроші йдуть у Москву. І люди дедалі частіше залишають дуже незручні питання: а навіщо нам ця Москва взагалі потрібна? Коли Росія жила експортом у Європу, вся логістика прийшла через захід країни. А тепер усе розвертається на Китай, Казахстан, Каспій, Азію. І раптом виявляється, що території східніше Волги можуть жити без Москви. У них є Китай, порти, ресурси, вихід на азійські ринки. А Москва для них дедалі більше виглядає як центр, який лише забирає гроші, людей на війну й залишки майбутнього.
Особливо важка ситуація на Далекому Сході. Там уже постійні комунальні аварії, проблеми з енергетикою, інфраструктура сиплеться, грошей на ремонти немає. Дійшло до того, що обговорюють імпорт електроенергії з Китаю. А люди просять побудувати школу у Сі Циньпіна і готові вивчати китайську мову. Тобто російський Далекий Схід поступово прив’язується економічно не до Москви, а до Пекіна. І це абсолютно логічно: Китай поруч, гроші поруч, торгівля поруч. А Москва десь далеко й асоціюється лише з податками, мобілізацією та черговими вимогами “затягнути паски”.
При цьому вся Росія сьогодні живе з величезним перекосом. Москва існує як окрема багата держава, а регіони повно деградують. І це особливо дратує людей, бо основні ресурси знаходяться не під Москвою. Все головне багатство Росії — нафта, газ, ліс, копалини — це Сибір і схід країни. Але зароблені гроші осідають у столиці. І дедалі більше людей у регіонах не розуміють, чому вони мають оплачувати московську розкіш, війну й імперські фантазії, поки їх міста вимірюють.
Інший сценарій для Росії — навіть версія не розпад, а повне перетворення на величезну Північної Кореї. Причому цей процес вже видно неозброєним оком. Люди біднішають, бізнес перестає інвестувати, асортимент товарів скорочується, держава все більше лізе в економіку. Ритейлери вже прямо говорять про повернення до “радянської моделі”, коли замість великого вибору буде умовно три сорти ковбаси й два види сиру, і це добре, якщо так буде. І живіть як хочете. Медведєв уже відкрито розповідає, що росіянам варто вчитися в Північній Кореї “національної солідарності”. Якщо перекласти нормальну мову, це означає: готуйтеся жити бідно й мовчки в ГУЛАГу.
Але найгірше для Росії навіть не економіка. Найгірше — вона втратила майбутнє. Країна втратила величезну кількість людей, грошей, спеціалістів, наукового потенціалу, технологій і довіри світу. І це вже не так просто повернути. Багати росіяни це чудово розуміють. Саме тому вони не вносять гроші у власну країну, а виводять їх за кордон. За офіційними даними, лише за рік із Росією вивели понад сто мільйонів доларів. Тобто навіть ті, хто заробляє на цій системі, не вірять у її майбутнє.
Історія показує дуже просту річ: імперії руйнуються не тоді, коли програють одну битву. Імперії руйнуються тоді, коли люди перестають бачити сенс їх утримати. Коли регіони починають думати: “Ми годуємо центр, а навіщо?” Коли еліти виводять гроші. Коли населення бідніє. Коли майбутнього більше не видно навіть на горизонті.
І шо, що саме в цей період Росія зараз і входить. Бо економічні тріщини вже йдуть не по кордонах. Ці тріщини йдуть у середині самої держави.
Стаття Андрія Петренка
