Світ прокинувся не від кави, а від вибухів на американському континенті.
У ніч на 3 січня 2026 року американська авіація вдарила по військових об’єктах Венесуели, включно з Каракасом. Без прелюдій, без довгих пресрелізів про «стурбованість». Просто небо, літаки, вибухи, темрява.
Світло в столиці зникло швидше, ніж віра в суверенітет режиму Мадуро. Низько літаючі літаки, дим біля військових баз, удари поблизу Міноборони — усе це виглядало не як «інцидент», а як чітко спланований сигнал: терпець у Вашингтона закінчився.
Ніколас Мадуро відповів у звичному стилі — гучними словами.
Оголошено «військову агресію США», введено надзвичайний стан, мобілізацію, розгортання сил оборони. Класичний набір диктатора, якому щойно пояснили, що географія більше не гарантує безпеки.
Передісторія: блокада замість дипломатії
Це не «раптовий напад».
Це фінал довгого серіалу, де кожна серія називалася інакше: «боротьба з наркотиками», «захист судноплавства», «санкційний тиск», «перехоплення танкерів».
Адміністрація Трампа системно звинувачувала режим Мадуро у:
наркоторгівлі, співпраці з терористичними угрупованнями, крадіжці американських активів, і, що найважливіше, у непокорі.
За місяці до ударів США:
розгорнули авіаносець USS Gerald R. Ford у Карибському басейні;
завдали понад 30 ударів по суднам, пов’язаним з наркотрафіком;
заблокували нафтові танкери з Венесуели та Ірану;
фактично ввели морську блокаду, називаючи її «операцією безпеки».
Понад 110 загиблих — і все це ще до першої бомби-ракети.
Трамп попереджав просто: «Якщо Мадуро гратиме жорстко — отримає жорстку відповідь». Мадуро вирішив перевірити, чи це блеф.
І догрався.
Каракас як декорація кінця ілюзій диктатора
Вибухи біля військових об’єктів у столиці — це не про тактику.
Це про психологію.
Каракас — вітрина режиму. Саме там найбільше лозунгів, прапорів і телевізійної пафосної впевненості. І саме там темрява настала першою. Надзвичайний стан у країні, де «все під контролем», виглядає особливо пафосно. Мобілізація в армії, яка роками розкладалася корупцією, виглядає ще абсурдніше.
Світова реакція: всі все бачать, ніхто нічого не знає
Колумбія заявила про напад на Венесуелу.
Білий дім — мовчить. Тиша офіційна, холодна, показова.
Reuters, CBS, Al Jazeera, BBC, українські медіа — всі пишуть одне й те саме різними словами:
удари були, наземної операції не підтверджено, ситуація розвивається.
Це стандартний дипломатичний переклад фрази:
«Трамп почав, але ще ніхто не вирішив як це називати».
Що далі, без крапки
Станом на 12:00 за Києвом, 3 січня 2026 року, війська США на венесуельській землі офіційно відсутні.
Поки що.
Але авіація вже працює, фраза «без наземної операції» звучить як «без продовження». Тимчасово.
Венесуела отримала не просто удари.
Вона отримала нагадування: ніхто у XXI столітті не питає дозволу у режимів, що торгують хаосом.
Відповідно до останньої інформації, у минулому водій автобуса Мадуро вже отримав “золотий” квиток від Трампа і прямує до Сполучених Штатів з неоголошеним візитом у супроводі морських піхотинців США.
Автор: Петренко Андрій