Схоже, ми стали свідками однієї з найбільших повітряних атак Росії за весь час великої війни проти України. Київ, Київщина, інші українські регіони всю ніч виживали під грохіт російської ракетної істерики, яка традиційно маскується під «величну помсту Путіна».
У небо підняли майже всю російську номенклатуру озброєння. Балістика, «Калібри», «Кинджали», «Циркони», орди дронів. І, звісно ж, окрема кривава перлина російської військової думки — удар «Орешніком» по гаражах Білої Церкви. Так, ви все правильно зрозуміли. Наддорога ракета, яку російська пропаганда подавала мало не як «зброю судного дня», полетіла нищити гаражний кооператив.
Неймовірно ефективне використання військового бюджету, особливо якщо врахувати, що сам російський бюджет уже тріщить по швах. Дефіцит росте, горять нафтопереробні заводи, економіка захлинається у військових витратах, але головне завдання виконано: металеві ворота в гаражному кооперативі отримали нищівний геополітичний удар металевими болванками. Десь у Кремлі головний бухгалтер, мабуть, тихо плаче в хустинку з написом «Київ за три дня».
І тут важливо зрозуміти головне: усе це робилося не заради військового результату. Не було жодної реальної спроби знищити критичні центри управління чи отримати стратегічну перевагу. Це був терор у чистому вигляді. Удари по житлових кварталах, торговельних центрах, цивільній інфраструктурі, станціях метро, овочевому ринку. Росія вкотре показала свою справжню військову спеціалізацію: тероризм та війна проти мирного населення.
І не треба розповідати казки про «помсту». Такі масовані атаки не готуються за одну добу після якогось інциденту. Спочатку формується план удару, накопичуються ракети, виводиться авіація, а вже потім Путін знаходить інформаційний привід про якогось розп’ятого хлопчика в трусиках, щоб подати все це як «страшну відповідь». Бо російській владі життєво необхідно створювати картинку дурної сили, навіть якщо ця сила закінчується героїчною битвою з українськими гаражами.
Особливо символічно виглядало те, що під час атаки величезна кількість українців продовжувала дивитися бій Усика. І це, до речі, дуже поганий сигнал для Кремля. Бо залякування працює лише тоді, коли люди втрачають волю до боротьби. А коли люди під балістику обговорюють спорт, меми й заодно дивляться у чатах як працює ППО, це означає, що нація психологічно вистояла.
Так, звикання до війни саме по собі страшна річ. Людина не повинна нормально сприймати шахед за вікном як природне явище, поряд із блискавкою чи громом. Але витримка українців зараз стала тим фактором, який Росія не може зламати вже четвертий рік.
Чому Путін б’є по цивільних? Тому що в нього не виходить нічого іншого.
Не виходить просуватися на фронті. Не виходить захоплювати великі міста. Не виходить нав’язати Україні капітуляцію. Не виходить перетворити українську державу на слухняний уламок «русского мира». І коли армія не може досягти стратегічних результатів, починається стара російська традиція: бити по жінках, дітях і житлових кварталах.
Це навіть не поведінка здурівшого тірана. Це поведінка загнаного кримінальника, який розмахує ножем у темному під’їзді, бо розуміє, що програє. Недарма Путін так любив свою історію про пацюка з ленінградського підвалу. Пам’ятаєте? Малий Володя загнав пацюка в кут, а той кинувся у відповідь.
Тільки Путін так і не зрозумів головного. Він не той хлопчик із палицею. Він давно сам став тим самим пацюком, загнаним у кут власними злочинами, власною війною і власною імперською шизофренією.
Саме тому він і намагається лякати Україну масованими обстрілами. І не лише Україну. Це ще й сигнал Заходу: дивіться, я ще маю ракети, ще можу руйнувати міста, ще здатен підпалити Європу війною.
Але проблема Кремля в тому, що терор не створює перемог. Терор лише множить ненависть до Росії. Кожен удар по житловому будинку, кожен зруйнований торговий центр, кожен «Орешнік», який підступно атакує гаражі Білої Церкви, лише збільшує кількість людей, які розуміють: зупинити цю державу можна тільки силою.
Іншого виходу немає.
Знищення російського ВПК, удари по нафтопереробці, по військовій логістиці, по складах, по аеродромах, по нафтових терміналах. Лише вибивання іклів у цього смердючого імперського ведмідя здатне поступово припинити терор та масові вбивства.
Бо ми маємо справу не з «державою, яка воює». Ми маємо справу з режимом, для якого війна проти цивільних давно стала основою державної культури. І нинішня атака на Київ та інші українські міста лише вкотре це підтвердила.
Росія не демонструє силу, Росія демонструє відчай.
Автор Петренко Андрій
