Світ продовжує обговорювати танкові прориви, нові ракети та винищувачі п’ятого покоління.
Але на реальному полі бою вже відбувається непомітна революція дронів.
Вона тихіша, дешевша і значно ефективніша.
Її роблять дрони середньої руки — middle strike.
Це новий клас безпілотників, які працюють на дистанції приблизно 30–100 кілометрів від лінії фронту. І саме ця зона виявилася найболючішою для будь-якої армії.
Бо там знаходяться не розбиті окопи. Там міститься логістика війни, саме там її серце.
Перша дронова революція: фронт без фронту
Перший етап дронової революції стався ще на початку повномасштабної війни. Тоді на фронті масово з’явилися:
розвідувальні квадрокоптери, FPV-дрони, легкі ударні безпілотники.
І раптом виявилося, що сучасне поле бою стало повністю прозорим, як акваріум у дитячій кімнаті.
Раніше армія могла концентрувати сили перед наступом: стягнути техніку, зібрати батальйон, підготувати несподіваний удар.
Тепер це майже неможливо.
Бо в небі постійно висять тисячі розумних камер — майже одне велике Всевидюче око.
Кожен танк, кожну БМП і навіть окремого солдата видно як на долоні.
І через кілька хвилин після виявлення туди вже рвуться FPV-дрони та дрони-скиди.
Так фронт перетворився на сіру зону смерті глибиною 10–20 км, де будь-який рух майже гарантовано помічають.
Саме тому сьогодні на передовій:
техніка рухається тільки вночі,
підрозділи розосереджені,
а головною мішенню стають оператори дронів.
Але це була лише перша фаза.
Друга революція: війна вривається в тил
Після того як дрони фактично «закрили» передову, інженери почали вирішувати іншу важливу задачу.
Як бити далі.
Так з’явився новий клас безпілотників — middle-strike.
Їх головна особливість проста:
вони працюють на глибині, де розташована інфраструктура війни.
Приблизно на відстані 30–100 км від фронту знаходяться:
склади боєприпасів,
ремонтні бази техніки,
штаби бригад,
вузли зв’язку,
системи ППО,
логістичні маршрути.
Тобто те, що підтримує фронт живим та активним.
Удар по окопу — це локальна проблема, удар по складу або логістичному вузлу — це проблема для цілої армії.
І головною причиною можливості появи таких систем стало масове використання супутникового інтернету Starlink на фронті.
Саме ця мережа, створена компанією SpaceX Ілона Маска, дала українським військовим стабільний високошвидкісний зв’язок навіть у зоні активних бойових дій, тобто найкращі очі та вуха.
Завдяки цьому оператори дронів можуть отримувати відео у реальному часі, координувати польоти безпілотників на на сотні кілометрів і коригувати удар буквально в останні секунди перед атакою.
Без такого каналу зв’язку більшість сучасних middle-strike систем просто втратили б свою головну перевагу — точне керування на великій дистанції.
Чому ці дрони такі небезпечні
Middle-strike дрони мають одну ключову перевагу.
Вони керуються оператором майже до моменту удару.
На відміну від великих далекобійних дронів, які летять по GPS та нестабільному мобільному зв’язку, ці апарати передають відео і можуть коригувати політ у реальному часі.
Це означає, що оператор:
бачить ціль, підходить до неї максимально близько, і тільки після цього підтверджує удар.
Фактично, це дешева альтернатива високоточним снарядам та ракетам.
Для порівняння:
Ракета системи HIMARS може коштувати сотні тисяч доларів, до мільйона.
А ударний дрон може коштувати у сотню разів дешевше.
При цьому ефект часто той самий.
Українські middle-strike системи
За останні два роки Україна створила цілу лінійку таких апаратів.
Серед найбільш відомих:
RAM-2X — ударний дрон-камікадзе для знищення радарів і систем ППО.
Його дальність може перевищувати 100 км.
Bulava — маневрений ударний безпілотник з бойовою частиною, який може полювати на техніку і логістичні цілі.
Rubaka та Khaki-20 — нові системи, які використовують для ударів по радарних станціях, техніці та навіть вертольотах.
Такі дрони можуть нести від кількох до кількох десятків кілограмів вибухівки.
А головне — вони можуть довго патрулювати район і чекати на ціль.
Полювання на логістику
Російська армія побудована на дуже “жирній” системі постачання.
Щоб фронт функціонував і постійно рухався, потрібні: вантажівки зі снарядами, цистерни з паливом, колони з технікою, ремонтні машини.
Раніше ці маршрути знаходилися відносно далеко від бойових дій, а тепер — НІТ.
Middle-strike дрони перетворюють російський тил на зону постійної небезпеки.
Колона може їхати десятки кілометрів від фронту.
Але якщо її помітили крилаті розвідники — за деякий час там може з’явитися бадабум. І тоді кілька вантажівок перетворюються на фарш.
Війна проти складів
Особливо болючими для російської армії стали удари по складах боєприпасів та ГСМ. Великі склади зазвичай знаходяться в тилу бригад або дивізій. І коли такий склад вибухає, проблеми виникають одразу на великій ділянці фронту.
Бо без боєприпасів: артилерія мовчить, наступ зупиняється,
піхота залишається без підтримки.
Тому удари по тилу часто мають ефект доміно.
Один вибух може вплинути на діяльність на десятки кілометрів фронту.
Зона смерті розширюється
Через появу таких дронів зона небезпеки для техніки постійно зростає. Ще на початку війни критичною вважалася відстань 5–10 км від фронту. Сьогодні ризик знищення існує вже на дистанції десятків кілометрів. Це означає, що російська логістика змушена:
переміщувати склади далі в тил, подрібнювати запаси, маскувати маршрути постачання.
Але це лише ускладнює систему і робить її повільнішою та незграбною.
Україна перетворюється на пекельну лабораторію війни
Ще один фактор — швидкість розвитку технологій.
Українські інженери створюють нові дрони буквально на основі живого досвіду фронту.
Модель можуть розробити за кілька місяців.
Після цього її тестують у бойових умовах.
Якщо система ефективна — вона швидко потрапляє у виробництво.
Для військової промисловості, яка зазвичай працює роками, це справжня революція.
Фактично Україна перетворилася на найбільшу лабораторію безпілотної війни у світі.
На полі бою з’являються людиноподібні роботи
Але повітряні дрони — це лише початок.
Паралельно на фронті починають використовувати наземні роботизовані системи.
Це невеликі дистанційні машини, які можуть доставляти боєприпаси, вивозити поранених, проводити розвідку, іноді виконувати ударні місії, і вже є випадки, коли за допомогою таких роботів змушують здаватися в полон ворожу піхоту.
Американські військові вже передали Україні кілька експериментальних наземних роботів для випробувань у бойових умовах.
Ці системи оснащені камерами, дистанційним керуванням і можуть пересувати вантаж або спеціальне обладнання.
Їхнє головне завдання просте: віддати своє електронне життя, якщо це потрібно, та врятувати життя людині.
Роботи і рої дронів
У майбутньому ці системи можуть працювати разом.
У повітрі — рої дронів, які ведуть розвідку і атакують цілі.
На землі — роботизовані машини, що доставляють боєприпаси і підтримують піхоту.
А оператори контролюють усе це з укриттів за десятки або навіть сотні кілометрів від фронту.
Фактично формується новий тип війни.
Війни, де людина поступово відходить від найнебезпечніших ділянок поля бою.
Відстала імперія танків проти війни інженерів
Російські генерали досі міркують категоріями минулого століття.
Великі танкові колони, масовані артилерійські обстріли (вогняний вал), людські хвилі наступу (м’ясні штурми).
Але технологічна реальність змінюється щодня, щохвилини.
Бо проти танка за кілька мільйонів доларів тепер може летіти маленький дрон, який коштує як “дитяче морозиво”.
І таких дронів можна зробити мільйони.
Тому майбутнє цієї війни, схоже, вирішують не совкові генерали.
Його тихо переписують інженери з ноутбуками й антеною Starlink на бліндажі.
Побажаємо успіху маленьким літаючим машинеріям, які тихо летять у російський тил та роблять свою добру справу.
Автор: Петренко Андрій