Російська держава любить говорити про «народну війну», «священний обов’язок» і «добровільну мобілізацію». Але суха статистика проєкту «Хочу жить» і Координаційного штабу поводиться з цими міфами так само, як реальність з російською пропагандою — саджає на пляшку.
Інфографіка станом на кінець грудня 2025 року малює портрет не героя, не жертви і навіть не професійного солдата. Це портрет соціального виродка, якому держава видала автомат і квиток в один бік до Кобзона.
Освіта і соціальний старт: армія без мізків
Лише 7% російських полонених мають вищу освіту. Решта — це або незакінчена середня, або ПТУ з профілем «як вижити до наступного мікрозайму». 74% — люди, для яких складне рішення закінчується на виборі між дешевою козенкою і пальонкою.
Це не випадковість. Це — фільтр. Розумній людині важче пояснити, чому вона має померти за картинку в телевізорі.
Кримінальний фон: «Шторм-Z» як нова блатна еліта
40% полонених мають судимість. Не політичну, не «за вподобайки», а цілком побутову: крадіжки, наркотики, грабежі. Тюремний контингент, який просто перевели з колонії в окоп.
«Шторм-Z» і «Шторм-V» — це не військові підрозділи. Це утилізаційні цехи, де держава вирішує дві проблеми одразу: переповнені зони і нестачу піхоти.
Безробіття: контракт як останній соціальний ліфт внікуди
За даними Коордштабу, 38% до війни не мали постійної роботи.
Для них контракт — це не ідеологія, а спосіб вижити:
гроші сьогодні, смерть — потім. Якщо пощастить.
Російська армія тут виступає не як захисник, а як ломбард для людського м’яса.
Добровільність: міф про «нас змусили» тріскає навпіл
76% полонених прямо заявляють: пішли добровільно.
Не з автомата під спиною. Не з воєнкомом у дверях.
За гроші. За фінансові обіцянки. За рожеву ілюзію.
Теза про «нас змусили» залишається, але лише у 24% випадків. Це означає просту річ:
російська війна тримається не на страху, а на готовності подорожче продати своє життя.
Структура армії: офіцер далеко, а штурмового м’яса багато
82,7% полонених — рядовий склад.
Офіцерів — 2,4%.
Офіцер у російській армії або сидить у штабі, або зникає швидко і без статистики.
А рядовий — завжди поруч: в атаці, в полоні, у звіті.
Це класична імперська модель: командують ті, хто не воює. Помирають ті, кого не шкода.
Географія: імперія воює глухою провінцією
Лідери за кількістю полонених — Москва і область, Краснодар, Перм, Ростов.
Але московський фактор — окрема історія.
Їх частіше міняють. Бо «свої». Бо телевізор.
Провінція ж — просто зникає. Без імен, без обміну, без пам’яті.
Іноземний легіон: війна як аутсорс
Новий штрих 2025 року — 7% іноземців.
Куба, Непал, Єгипет, Сербія — понад 40 країн.
Росія експортує для війни дешеву робочу силу.
Імперія без людей починає імпортувати смерть оптом.
Полон – дзеркало війни
Найбільше росіян здалося на найгарячіших напрямках:
Покровськ, Бахмут, Курська область.
40% сидять у полоні від 4 до 9 місяців.
РФ не поспішає їх повертати. Бо мертві мовчать, а полонені — нагадують про криваву ціну війни.
Здоров’я і повторний полон: подвійна утилізація
ВІЛ, туберкульоз, гепатит, психічні розлади — усе це виявляється вже в полоні.
Держава відправляє на фронт хворих, а потім дивується, що вони здаються.
Були навіть випадки повторного полону після обміну.
Людину повернули — і знову кинули в м’ясорубку.
Ось так виглядає турбота російської імперії.
Висновок без ілюзій
Середньостатистичний російський полонений — це не «загнаний хлопчик у трусиках».
Це контрактник 26–35 років, без освіти, часто з кримінальним минулим, який добровільно продав своє життя за гроші і програв навіть цю угоду.
Росія воює не армією. Вона воює залишками власного населення.
І саме тому ця війна для неї приречена.
Автор: Петренко Андрій