У ніч на 2 листопада в російському Туапсе сталося велике бадабум військово-морської аеродинаміки. Українські безпілотники завітали туди не просто в гості, а з офіційним привітом від Буданова для компанії «Роснєфть». І подарунок вийшов неабиякий — глибоководний причал, головний вузол перевалки нафти й танкер перетворилися на палаючу інсталяцію під назвою «Вогнем та мечем».
Пожежу намагалися гасити годинами, як гасили колись здоровий глузд у російському Кремлі. Та марно — горіла не тільки нафта, а й ілюзія вічного стабільного експорту до Азії. Бо саме цей термінал був ключовим каналом для «чорного золота» імперії. Тепер він — чорний попіл з відтінком зеленої безнадії як і усе на Росії.
Танкер отримав свій «бойовий похрест» просто на борту. Екіпаж евакуювали — очевидно, щоб уникнути спонтанного акту патріотизму у вигляді підсмаженої відданості Путіну. А уламки дронів, за російською версією, скромно розлетілися навіть по житлових будинках — наче нагадування, що війна давно повернулася додому і тепер буде приходити до кожного громадянина імперії який так сильно підтримує Путіна але зовсім не цікавиться політикою.
Це вже друга масштабна атака дронів на порт Туапсе за рік. Перша була попередженням з неба яку не почули. Друга — контрольним пострілом у бензоколонку. І кожного разу російська нафтова артерія видає все менше роботи фінансового серця й все більше диму та вогню, який тепер не лише над морем, а й над самим образом «великої енергетичної сверхдержави».
Українські дрони зробили те, що не змогли міжнародні санкції: пояснили, що торгівля на крові має властивість вигорання на роботі. І поки в Москві рахують збитки, десь у Києві хтось наливає собі ранкову запашну каву і задумливо каже: «Це був просто тест чи можна Росію доколупати навіть на самому дні, куди вона вже залізла».
Читайте, поширюйте, підписуйтесь