Забрати диктатора — це дуже ефектна технічна операція.
Забрати диктатуру — це роки болю, бруду й рішень без гарних обкладинок з рожевими поні.
Венесуела прокинулася без Мадуро, але з усім тим, що він залишив після себе: зруйнованою економікою, озброєними бандами, корумпованою армією й населенням, яке давно забуло, як виглядає нормальна держава.
Сценарій перший: контрольований перехід (ідеальний, але крихкий)
Найбажаніший варіант — перехідна влада.
Опозиція, міжнародне визнання, вибори, кредити, поступове повернення Венесуели в реальний світ.
Але тут є нюанс, який зазвичай пишуть з зірочкою та дрібним шрифтом:
армія роками годувалась із рук режиму;
спецслужби звикли не служити, а карати;
економіка — це руїна, навіть нафта – це не рятує.
Навіть якщо Мачадо чи інша фігура стане символом змін, керувати доведеться країною, де держава існувала лише як інструмент насильства.
Це не рестарт. Це намагання дати друге життя країні, яка повністю пронизана раковими пухлинами: авторитаризму, корупції, наркоторгівлі.
Сценарій другий: колектівос і повзуча війна
Найреалістичніший і найнеприємніший варіант.
«Колектівос» — це не ідеологія.
Це люди зі зброєю, наркотрафіком і звичкою жити без закону.
Без Мадуро вони не зникнуть. Вони просто:
перейдуть у тінь та почнуть грати в «захисників революції». Перетворять частину країни на мозаїку напівконтрольованих зон.
Це не громадянська війна, а хронічний гнійник, який роками буде точити державу зсередини.
Сценарій третій: вакуум влади і анархія
Найгірше, що можуть зробити США — піти занадто швидко.
Без зовнішнього контролю Венесуела ризикує отримати:
боротьбу між угрупованнями, колапс інфраструктури, нову хвилю біженців, вже не від диктатури, а від хаосу.
Це той момент, коли люди починають ностальгувати за «поганим, але знайомим режимом».
Історія знає цей трюк надто добре.
Міжнародний протекторат: правильна ідея з токсичною реалізацією
На папері все виглядає красиво та правильно:
ООН або ОАД;
тимчасова адміністрація;
миротворці;
гуманітарна допомога;
підготовка до виборів.
А на практиці:
Росія і Китай блокують рішення;
ліві уряди регіону кричать про «окупацію»;
будь-який солдат із синім шоломом стає мішенню для антизахідної пропаганди.
Протекторат можливий лише за однієї умови: якщо хаос стане набагато страшнішим за політичні ігри в міжнародне право.
Глобальний ефект: світ після нічного Каракаса
Операція у Венесуелі вже змінила правила гри, навіть якщо хтось удає, що нічого не сталося.
Іран зрозумів, що «вивезти» можуть не тільки генерала, а й головних злочинців.
Росія усім показала, що союзники з російською зброєю за мільйони доларів — це витратний матеріал.
Китай зробив висновок, що ідеологічні партнери зникають швидше, ніж гроші у фінансових пірамідах.
Головне — зруйновано міф про те, що диктатори недоторканні, якщо довго кричать про суверенітет.
Що це означає насправді
Світ входить у фазу, де:
погані режими більше не гарантовані довгостроково;
союз із ядерною державою не рятує від нічного рейду “котиків”;
сила знову стала головним аргументом, а не табу.
Це небезпечно й тривожно, і це нова реальність.
Після нічних феєрверків у Каракасі рухаємося далі
Мадуро — лише перший винесений експонат із театру мерзенних диктаторів.
Справжня історія розпочинається лише зараз.
Якщо Венесуела виживе та стане успішною — це стане прикладом для інших людожерів.
Якщо зірветься — це стане поганим застереженням для світу.
А для диктаторів у світі головний урок простий та лякаючий:
ніч під теплою ковдрою та нічною валізою під ліжечком тепер не гарантує безпеки, а кордони — більше не працюють як міцні стіни.
Стаття: Петренко Андрія