Світ уважно дивиться на нову війну на Близькому Сході. США разом з Ізраїлем ведуть військову операцію проти іранського режиму. Формально все виглядає навіть логічно: Іран десятиліттями будує систему агресії, підтримує терористів, розвиває балістичні ракети й намагається отримати ядерну зброю. Здавалося б, удар по такому режиму — справа логічна.
Проблема не в тому, що США воюють. Проблема в тому, як вони це роблять і навіщо.
Ринки дуже швидко відчувають політичну слабкість. І саме вони першими показали, що ситуація починає пахнути не швидкою переможенькою, а довгою і брудною війною на виснаження. Ціна на нафту Brent лише за кілька годин підскочила з 93 до 97 доларів за барель. Для енергетичного ринку це сигнал: трейдери починають закладати ризик затяжної війни. Одночасно американські фондові індекси повільно, але вперто сповзають вниз.
Ринок не реагує на красиві заяви табору MAGA. Він реагує на невизначеність. А невизначеність у цій історії — головний герой, що носить шпагу та плащ.
Ще пів року тому Дональд Трамп хвалився, що американські бомбардування фактично знищили іранську ядерну програму. Тепер адміністрація знову говорить про необхідність її ліквідувати по другому колу. Спочатку звучали обіцянки не втручатися у зовнішні конфлікти і займатися внутрішньою економікою. Але раптом почалася військова операція з розмовами про зміну режиму в Ірані.
Виходить дивна картина: стратегія ніби є, але кожного дня вона змінюється і виглядає по-іншому.
До цього додається ще одна деталь, яка в американській політиці завжди викликає сильну реакцію. Операція почалася фактично без попереднього погодження з Конгресом. Спочатку були удари, а вже потім пояснення. І ці пояснення, чесно кажучи, не зробили ситуацію зрозумілішою, а навпаки — більш заплутаною.
Американцям так і не сказали чітко:
навіщо саме почалася ця невійна, скільки вона триватиме і чим повинна завершитися у сухому залишку.
У самій адміністрації також відчувається нервова напруга. Віце-президент Джей Ді Венс майже не коментує операцію. Для нього це складна тема: він будував свою політичну кар’єру на ідеї: Хата США за океаном, ми нічого не знаємо. Тепер ця позиція вступає у прямий конфлікт із політикою помаранча.
Ще показовіша історія з Такером Карлсоном — популярним консервативним любителем теорій змов і давнім союзником Трампа. Він прямо попереджав, що війна з Іраном може призвести до зростання цін на енергоносії і втягнути США у затяжний конфлікт. Трамп відповів жорстко — дав йому копняка з табору MAGA, оголосивши «дешевою підробкою».
Це виглядає як початок внутрішнього роздрая.
Але є фактор, який для американської політики важливіший за всі ідеології синіх та червоних. Це ціна бензину.
У США вона має майже сакральне значення. Коли бензин дорожчає, рейтинг будь-якого президента починає танути швидше за лід у склянці з бурбоном. Саме тому стрибок цін на нафту виглядає настільки тривожним сигналом для Білого дому.
І проблема в тому, що війна з’явилася в дуже невдалий момент. Американська економіка і без того переживає непростий період трампинщини.
Тарифна політика Трампа вже викликала серйозні суперечки, а Верховний суд змусив повернути десятки мільярдів доларів тарифних платежів. Фондові індекси показують поступовий спад, і дедалі більше економістів говорять про те, що частина зростання ринку трималася на бульбашці навколо штучного інтелекту.
На цьому тлі нова війна є додатковим чинником нестабільності.
Тим паче, що Іран, схоже, отримує підтримку ззовні від “друзів” Трампа. З’являються повідомлення про можливі поставки компонентів для ракет із Китаю. Росія, за даними розвідки, передає Тегерану інформацію про американські військові об’єкти в регіоні. Деякі іранські удари виявилися надто точними, щоб бути випадковими.
При цьому у військовому сенсі США мають величезну перевагу. Іранська балістична інфраструктура серйозно пошкоджена, штаби знищені, кількість запусків ракет і дронів різко скоротилася. Якщо бойові дії триватимуть у такому темпі, через кілька тижнів Іран може втратити здатність проводити масовані атаки.
Але навіть перемога на полі бою не відповідає на головне питання.
Що буде далі?
Без чіткої стратегії навіть успішна військова операція легко перетворюється на політичну багаторічну проблему. І тут проявляється головна слабкість нинішньої політики США. Трамп намагається бити по Ірану, але одночасно конфліктує з Європою, шукає можливості домовленостей із Росією і критикує Україну.
Хоча очевидно, що Іран, Росія, Китай і Північна Корея діють як нова вісь зла.
Боротися лише з одним елементом цієї системи — все одно що намагатися розібрати складний механізм, викрутивши один гвинт.
У цій ситуації Україна виглядає не периферійною темою, а ключовим фронтом. Саме тут російська військова машина буксує у власному м’ясі та крові. Саме тут Захід має можливість стратегічно послабити одну з головних сил цього союзу.
Поки що катастрофи немає. Але її контури вже вимальовуються.
Зростає ціна на нафту. Падають індекси. Усередині табору MAGA починаються гризня. Підтримка війни серед американців залишається дуже низькою.
Якщо конфлікт затягнеться, республіканці можуть отримати серйозні проблеми на виборах до Конгресу. А президент, який втрачає більшість у парламенті, дуже швидко перетворюється на кульгаву качку.
Історія американської політики знає багато таких моментів.
Вони починалися однаково:
з рішень, прийнятих імпульсивно, без ясного плану.
А закінчувалися великими стратегічними поразками.
Автор Петренко Андрій