Є події, які показують справжній стан недоімперії краще за будь-які офіційні промови. Колись Москва утримувала своїх сусідів танками, військовими базами та погрозами війни. Сьогодні ж, якщо вірити розслідуванню агентства Reuters, Кремль готовий витратити 50 мільйонів доларів на доставку до Вірменії ста тисяч виборців із російської території.
Сам факт появи такої схеми говорить більше, ніж тисяча заяв російських чиновників. Якщо Московія змушена закупити чартерні рейси для завезення проросійського електорату, значить, старі інструменти контролю більше не працюють.
Битва за Вірменію вступає у вирішальну фазу
У Росії проживає понад два мільйони етнічних вірмен. Голосування за кордоном законодавством Вірменії не передбачене, зате ніхто не забороняє привезти людей на батьківщину напередодні виборів. Я вже бачу, як Симоньян з урною Кеосаяна рветься до виборчої урни.
За даними Reuters, ще навесні російські регіони отримали негласні квоти щодо кількості вірмен, яких необхідно відправити на «правильне» голосування.
Чи спрацює ця схема на практиці, сказати складно. Але сама поява такого плану свідчить про головне: Кремль сприймає майбутні вибори як останній шанс повернути Вірменію у своє стійло. Інакше кажучи, почалася фінальна битва за Кавказ.
Чому Москва раптом занервувала
Тридцять років Вірменія була одним із найвідданіших союзників Росії на пострадянському просторі. Російська військова база в Гюмрі. Російські прикордонники. Російський газ. Російська зброя. Членство в ОДКБ та Євразійському союзі. Здавалося, що цей союз непорушний.
Але потім настав 2023 рік. Азербайджан за лічені дні повернув Нагірний Карабах. Понад сто тисяч вірмен були змушені покинути свої домівки.
І що зробила Росія? Нічого. Російські миротворці спостерігали за подіями збоку. Союзницькі гарантії виявилися папером без реального змісту. Саме тоді у Вірменії остаточно зрозуміли просту річ: Москва не захищає союзників. Москва використовує союзників. Поки це вигідно Кремлю.
Крах російської моделі впливу
Для багатьох вірмен Карабах став моментом політичного прозріння. Десятиліттями суспільству пояснювали, що без Росії країна не виживе. Але коли настав критичний момент, Росія не допомогла. І раптом виявилося, що головна причина залежності від Москви давно втратила сенс.
З цього моменту почався поступовий розворот Вірменії на Захід. Єреван фактично заморозив участь в ОДКБ. Прем’єр-міністр Нікол Пашинян перестав відвідувати саміти організації. У країні почали відкрито говорити про європейську інтеграцію. А минулого року парламент Вірменії схвалив початок процесу зближення з Європейським Союзом. Саме це і викликало справжню паніку в Кремлі.
Вибори, які стали референдумом
Формально 7 червня у Вірменії проходять звичайні вибори. Фактично це голосування за майбутнє країни: залишитися у сфері впливу Москви чи остаточно рухатися до Європи. Саме тому ставки настільки високі.
Парадокс ситуації полягає в тому, що Пашинян залишається фаворитом перегонів, хоча його особистий рейтинг далеко не блискучий. Поразка у Карабаху, болючі компроміси з Азербайджаном та втома суспільства серйозно вдарили по його популярності.
Але проблема опозиції ще більша. Вона роздроблена, свариться між собою і не має єдиного лідера. Тому навіть розчаровані виборці не бачать очевидної альтернативи чинному прем’єру.
Кремлівський кандидат
За інформацією західних джерел, одним із фаворитів Москви вважається бізнесмен Самвел Карапетян. Цікаво інше: у самій Вірменії він перебуває під слідством за звинуваченнями у закликах до повалення влади.
Ситуація виглядає досить символічно. Кремль робить ставку на людину, яку місцеве правосуддя підозрює у спробі дестабілізувати країну, а потім дивується, чому його називають джерелом втручання у внутрішні справи сусідів.
Втім, навіть ця ставка виглядає сумнівною. За соціологією Карапетян серйозно відстає від Пашиняна. І саме тому Кремль починає використовувати всі доступні інструменти впливу.
Захід прийшов не з порожніми руками
Поки Росія погрожує газом та санкціями, Захід пропонує інвестиції, транспортні кориди й політичне партнерство. На початку травня Єреван фактично став дипломатичною столицею Європи. До Вірменії приїхали ключові європейські лідери, відбулися зустрічі найвищого рівня.
США та ЄС відкрито демонструють підтримку курсу Пашиняна. Вашингтон просуває масштабний транспортний проєкт через південь Вірменії, який має зв’язати Центральну Азію з Європою в обхід Росії та Ірану. Європейський Союз обіцяє сотні мільйонів євро інвестицій, безвізовий режим та допомогу у сфері безпеки.
Контраст виглядає досить показово. З одного боку — інвестиції, інфраструктура та нові ринки. З іншого — заборона на коньяк, погрози перекрити газ та чартери з виборцями.
Чому Кремль перейшов до шантажу
Проблема Москви полягає в тому, що військовий аргумент більше не працює. Росія загрузла у війні проти України, ресурсів для нових авантюр на Кавказі практично немає.
Саме тому на перший план виходять інші інструменти: газовий шантаж, торгові обмеження, інформаційні атаки, погрози, пропаганда. Все те, що дешевше за старезні радянські танки й безпечніше для Кремля.
Старий сценарій у новій упаковці
Останніми місяцями Росія почала обмежувати імпорт вірменських товарів. Під удар потрапили вина, коньяки, мінеральна вода, овочі та фрукти. Офіційна причина традиційна — раптово виявлені порушення санітарних норм, тобто все «погризли жучки та миші».
Дивний збіг обставин: саме перед виборами й саме щодо країни, яка вирішила дистанціюватися від Москви. Точно так само Росія колись діяла щодо Грузії та тиснула на Молдову. Методичка не змінюється десятиліттями.
Інформаційна війна
Не менш активно працює й російська пропагандистська машина: фейкові сайти, боти, підроблені матеріали під західні ЗМІ, компромат, конспірологія та звинувачення у корупції. Усе це давно стало стандартним набором кремлівських технологій.
Сьогодні такі кампанії застосовуються проти Вірменії майже в тому ж обсязі, що й раніше проти України, Молдови чи Грузії. Коли немає успішної моделі розвитку, залишається лише переконувати сусідів, що всі навколо ще гірші.
Головна проблема Путіна
Уся ця історія демонструє одну просту річ. Щоб утримувати союзників, потрібне хоча б щось із двох: або сила, або привабливість. Колись Росія мала і те, і інше. Сьогодні не залишилося ні першого, ни другого. Сила загрузла на українському фронті, а привабливість знищили корупція, диктатура, міжнародна ізоляція та економічний застій.
Саме тому Москва дедалі частіше нагадує не центр тяжіння, а навпаки — те, від чого всі намагаються втекти якомога далі. І саме тому вибори у Вірменії стали для Кремля настільки важливими. Бо якщо навіть Єреван остаточно піде своїм вільним шляхом, це буде не просто поразка на Кавказі. Це буде ще один доказ того, що російська імперська модель стрімко втрачає здатність утримувати навколо себе навіть найближчих союзників. А ця імперія вже декілька разів руйнувалася саме тоді, коли її переставали боятися.
Автор: Андрій Петренко