За кілька днів до початку операції «Epic Fury» директор ФБР Кеш Патель звільняє близько дюжини співробітників підрозділу CI-12 — людей, які роками відстежували іранську агентуру, витоки, сплячі мережі й потенційні удари на території США.
Не за провал або службову недбалість.
А за те, що у межах розслідування спецпрокурора Джека Сміта були отримані його телефонні записи — у справі про зберігання секретних документів Дональдом Трампом у Мар-а-Лаго.
Тобто, якщо перекласти з трампівської на людську:
агенти розслідували справу, і почали дуже комусь заважати.
CI-12: ті, хто знав занадто багато
Підрозділ CI-12 Вашингтонського офісу ФБР — це не пильна канцелярія з папками. Це люди, які після ліквідації генерала Касем Сулеймані відстежували можливі іранські відповіді на американській території. Саме вони працювали з конфіденційними джерелами в іранській громаді США. Саме вони документували загрози проти американських чиновників, включно з самим Трампом.
Такі джерела не передаються “по акту приймання-передачі”.
Інформатор — це роки довіри.
Звільнення — це помста
Один із представників розвідувальної спільноти назвав це «нищівним ударом». І це ще дуже м’яко. Бо ЦРУ не працює всередині США. А значить, коли ви рубаєте ФБР — ви рубаєте єдину систему внутрішньої безпеки.
Геніально. Просто стратегічна хірургія м’ясницьким топором.
“Сталінські чистки” перед великою війною
Паралельно виснажуються підрозділи Міністерства юстиції, що займалися іранською загрозою.
Деякі офіси втратили половину персоналу.
Половину людей. Половину досвіду. Половину мозку.
А потім починається операція «Epic Fury».
Ізраїль називає її «Roaring Lion».
Удари по Тегерану, Ісфахану, Куму.
Гине верховний лідер Ірану Алі Хаменеї.
Іран відповідає ракетами та дронами по базах у регіоні Перської затоки. Світ входить у фазу великої війни.
І в цей момент виявляється, що ті, хто найкраще розумів іранську мережу всередині США, викинуті на смітник. Бо хтось помаранчевий образився на телефонний білінг.
Війна без плану — це не стратегія, це некомпетентність
У листі до Конгресу щодо воєнних повноважень Трамп фактично визнає: повний обсяг і тривалість операції невідомі.
Тобто плану немає. Є імпровізація. Є образа.
Є особиста лояльність замість права.
Коли держава звільняє професіоналів не за помилки, а за те, що вони дотримувалися закону, — вона починає воювати не з ворогом. Вона стріляє собі в ногу, а можливо і трохи вище.
Колоси падають не від ракет
Вони падають від гниття зсередини.
Від того, що помста стає кадровою політикою.
Від того, що розвідку замінює телевізійна балаканина.
Від того, що стратегія зводиться до “почнемо, а там побачимо, як піде”.
Коли перед війною звільняють тих, хто знає ворога як своїх п’ять пальців, — це не впевненість у силі. Це страх перед реальністю.
І якщо держава входить у війну без розуміння майбутнього, без професіоналів і без чіткого плану, то це вже не “Epic Fury”.
Це історія про те, як чубатий імператор брехунів заплющує очі та стрибає у прірву.