Ми продовжуємо спостерігати за “невеликою” “невійною” на Близькому Сході — війною Сполучених Штатів та Ізраїлю проти іранського режиму. Кілька днів боїв, і вже зрозуміло: це не коротка військова операція і не демонстрація п8рапора. Це початок нового етапу глобальної турбулентності.
Американці декларують чіткі цілі: знищити ракетні можливості Ірану, взяти під контроль його небо, паралізувати флот, зупинити ядерну програму і припинити підтримку проксі-сил — від ХАМАС до Хезболла.
Усе виглядає логічно на папері. Але війна — це не бізнес-план з графіками прибутку. Це витрати, виснаження і дуже неприємні сюрпризи.
І головне відкриття для американців – це шахеди та герані 2.
Так, ті самі іранські та російські дрони, які роками падали на українські міста і які дехто на Заході вважав дешевою кустарщиною з лайна та гілля. Сьогодні вони стали тим фактором, який лякає навіть американських сенаторів після закритих брифінгів.
Шахед не швидкий. Шахед не надсучасний. Шахед не виглядає як зброя XXI століття. Але насправді дешевий дрон — це масовість, невелика фінансова та виробнича напруга, автономізація війни, розмивання порогу застосування сили, і головне — це дуже дешево.
Але він летить низько, повільно, масово і виснажує протиповітряну оборону швидше, ніж будь-яка балістика. Коли дрон за десятки тисяч доларів змушує запускати ракету за мільйони — це вже не звичайно бойова задача. Це економічна пастка.
За кілька днів війни союзники витратили величезні ресурси ППО. І це проти країни, яку ще вчора дехто називав технологічним аутсайдером.
І тут виникає незручне питання: якщо Іран за чотири дні створює таку напругу, що буде у випадку масштабного конфлікту з Росією чи Китаєм, які мають значно більші виробничі можливості?
Іран ретельно готувався всі ці роки. Російсько-українська війна стала для нього полігоном. Росія модернізувала іранські дрони, дала їм нову начинку, нову електроніку, нову дальність. Тепер ці рішення, які вже пройшли вогонь війни, повертаються назад — вже проти США та їх союзників.
Світ раптом відкрив для себе те, що Україна знає з 2022 року: сучасна війна — це війна масового дешевого безпілотника. І проти неї не завжди ефективні найдорожчі та найдосконаліші системи.
Іран може втратити частину ракет. Може втратити частину авіації.
Може втратити кораблі. Але не втратити фабрики шахедів.
Але якщо режим збереже контроль над територією і виробництвом дронів, Перська затока ризикує зануритися в довгу шахедну імлу.
Танкери в Ормузькій протоці під постійною загрозою.
Аеропорти Дубаю і Абу-Дабі з періодичними сиренами.
Страхування перевезень, що злітає в ціні. Нафта, яка повзе вгору.
І на цьому тлі в Кремлі уважно спостерігають.
Чим менше іранської нафти на ринку — тим дорожча російська чорна жижа.
Чим більша енергетична паніка — тим більше можливостей для Москви торгуватися з Пекіном за ціну.
Іронія в тому, що війна, яка мала послабити один авторитарний режим, може тимчасово значно посилити інший.
Окрема історія — майбутнє самого Ірану. Формально влада належить духовенству, але фактично ключові рішення ухвалює Корпус вартових Ісламської революції (КВІР). Це силова структура, яка за роки перетворилася на справжню наддержаву в державі. Якщо зміниться рахбар — це ще не означає, що зміниться система. Вона тримається не на одній людині, а на мережі силовиків, економічних інтересів і постійного страху.
Наземна операція руками курдів? Теоретично можливо. Практично — це ризик конфлікту з Туреччиною і чергова геополітична міна уповільненої дії. Але головне питання навіть не в цьому.
Головне — чи зрозумів Захід, що дешевий дрон змінює архітектуру безпеки так само, як колись змінила її ядерна зброя.
Шахед не знищує міжнародних гегемонів миттєво.
Він їх виснажує.
І якщо режим у Тегерані вистоїть політично, навіть після воєнних втрат, регіон може отримати роки нестабільності, а світ — нову епоху постійного безпілотного терору.
Історія не раз показувала: імперії падають не тоді, коли ворог сильний. Вони падають тоді, коли самі починають вірити у власну невразливість.
Автор Петренко Андрій