Світ сьогодні знову дивує здатністю народжувати такі дипломатичні «плани», від яких хочеться завести власну атомну бомбу і сховатися від усіх. Ось свіже: Стів Віткофф і Джаред Кушнер, два самопроголошених «архітектори миру», вирішили запропонувати Україні… ні, не допомогу, не підтримку, навіть не адекватність. Вони вирішили запропонувати Зеленському просто погодитися на здачу Донбасу агресору. І не на переговорах, не за столом, а по телефону, ніби мова йшла про замовлення суші американо, а не про територію, де живуть звичайні українці, а їх захищає українська армія.
Джерелом цього сюжету виступає Axios, яке розповідає, що ситуація стала ще дивнішою після того, як радники Трампа поїли посікунчиків у Кремлі в проміжку п’ятигодинного переговорного марафону із Путіним. Після цього «план» від’ємно покращився до такої версії, яка була б образливою навіть для дешевого водевілля: територіальні поступки, передача контролю над Запорізькою АЕС і повна відсутність бодай якихось гарантій безпеки, повне zеро. Це вже не дипломатія, а якась примусове збочення замість міжнародного права.
І найсмішніше (якби не було сумно): Зеленському пропонували погодитися на це відразу. Без довгих обговорень. Без тексту угоди. Без консультацій. Просто взяти трубку й сказати «окей». Таке враження, що дехто у Вашингтоні вирішив, що Україна — це чужа подерта валіза, яку треба продати новому власнику, поки ручка ще хоч якось тримається на скотчі.
У попередніх версіях їхнього плану містилися 28 пунктів — від заборони Україні вступати до НАТО до амністій вбивцям-окупантам і вимоги провести вибори під акомпанемент зруйнованої цивільної інфраструктури. Але після сеансу кремлівського «мозкового штурму» все перетворилося на щось значно токсичніше, більше схоже на подарунковий пакет для Путіна, запакований у блискучу фольгу з написом «мирний мир» та червоними зірочками.
Ключова ж вимога — «віддати Донбас». У цілому. Разом з людьми, містами й укріпленнями. Культурний, промисловий, стратегічний регіон — пропонували переоформити, як недолугу оренду. Ідея, що після цього можна говорити про «стабільність», звучить як пропозиція загасити пожежу бензином: красиво палає, але результат протилежний.
Але справжнім шедевром стала спроба притягнути під це ще й контроль над Запорізькою атомною станцією. Тобто віддати країні-агресору одну з найбільших АЕС у Європі, яка вже пережила російський «менеджмент» у стилі « вибити двері, розбомбити стіни, персонал у підвалі». План був настільки «геніальний», що навіть у Кремлі, здивувалися: невже хтось справді готовий це просувати?
Українська сторона, звісно, не схилилася до подібного абсурду. Бо телефонна капітуляція — це формат хіба що для безглуздих серіалів, не для України. Тим більше, коли мова йде не про абстрактні втрати, а про реальних людей, реальні міста.
Замість миру запропонували єхідну маску миролюбності, замість гарантій — порожню обгортку, замість дипломатії — дешевий договорняк. І якщо хтось у Вашингтоні й досі думає, що Україна піде на таке «врегулювання», варто нагадати стару істину: країну не продають. Особливо по телефону.
Ось і весь «план». Сарказм американців на максималках. Україна своє слово вже сказала: ні. І це — єдина позиція, проти поразки та знищення України.
Стаття: Петренко Андрія.