Зустріч Зеленського з Трампом у Мар-а-Лаго подали як подію майже історичного масштабу. Майже — бо історія, на відміну від пресрелізів, любить факти, а не відсотки з прозорого повітря.
До зустрічі «мирний план» був готовий на 90%. Після — на 95%.
Ці п’ять відсотків подали як найвеличніший прогрес. Насправді ж це не дрібниця, це продовження війни в концентрованому вигляді.
Бо саме в цих п’яти відсотках — території, кордони, окупація, капітуляція під соусом компромісу. І, як не дивно, Москва там навіть не підписувалася – вона просто чекає, коли Трамп принесе їй перемогу на таці
Магія цифр як новий жанр дипломатичного жонглювання.
Цифри у цій історії працюють як фокус у замшилому провінційному цирку: всі дивляться на руки, а слона в кімнаті ніхто не помічає.
Путін не погоджувався ні на 90%, ні на 95%. Його позиція стара, як імперська цвіль:
«Виведіть війська звідки я скажу — тоді поговоримо».
Це не переговори. Це ультиматум, загорнутий у рожевий папір із написом «російський мир»
Тиск під виглядом великої турботи
Трамп діє у своєму фірмовому стилі: швидко, гучно і з натяком, що якщо не зараз — буде набагато гірше.
Україні прямо дають зрозуміти: домовляйтеся швидше, бо Росія може захопити ще більше.
Це звучить як порада пожежника-підпалювача, який каже:
«Гасіть швидше, бо якщо ні — я піділю гасу».
Жодного слова про те, що Росія почала і веде цю війну. Жодного слова про відповідальність агресора. Лише постійне нагадування про таймер для жертви
Мильні гарантії безпеки, яких немає
Окрема вистава на дроті — це тема гарантій.
Трамп хоче перекласти їх на Європу. Формула зручна, політично дешева і стратегічно порожня.
Європа — це добре. Але ядерну Росію стримує не ЄС як абстракція, а США як реальна сила.
Все інше — дипломатичний макіяж на озвірілому обличчі війни
Робочі групи як сурогат результату
Єдине, що можна записати в псевдоактив — інституціалізація переговорів.
Робочі групи, офіційні особи, відповідальність перед Конгресом.
Це не прорив. Але це хоча б не кулуарна магія з родичами та «довіреними бізнесменами-девелоперами».
Менше фінансового шаманства — більше протоколу. У нинішніх умовах це вже майже крок до оптимізму
Вибори як інструмент тиску
Тема виборів в Україні знову витягнута з шафи з кістяками.
Наче війна — це маленька перешкода, яку можна проігнорувати.
Вибори під час воєнного стану — це не демократія. Це подарунок російській пропаганді з зеленим бантиком RT.
Без військових, без біженців, без нормальної легітимності.
Називати це «волевиявленням» — значить знецінювати саме поняття виборів
Трамп і Путін: паралельна реальність інших світів
Веселий стендап чи чорний гумор — заяви про те, що Путін «хоче бачити Україну успішною».
Особливо в енергетиці.
Це звучить переконливо, якщо не згадувати російські ракети та шахеди по ТЕС, підстанціях і ЗАЕС.
Росія не хоче запускати українську енергетику. Вона хоче її розірвати на «енергетичні острови», щоб країна не працювала як єдине ціле, а розвалювалася на частини, які можна буде легко поглинути.
Запорізька АЕС не працює не через Україну. Вона не працює через російську окупацію.
Але в цій версії реальності винні завжди не ті
Без скандалу — але й без прориву
Так, зустріч пройшла спокійніше, ніж очікували.
Ніхто не грюкав дверима, не кричав у камери, не влаштовував шалений цирк.
Це плюс. Мінімальний, але плюс.
Трамп не може повністю ігнорувати Європу, і це стримує його від найгірших сценаріїв. Але це ще не стратегія. Це лише балансування між бізнес-інтересами Трампа
Наприкінці без ілюзій
Війна не закінчиться швидко. Не тому, що «все складно», а тому, що Путін грає в довгу і ставить на виснаження.
Головна гарантія виживання України — не відсотки готовності планів і не розмови в Мар-а-Лаго.
Головна гарантія — Збройні сили України.
Дипломатія може допомогти. Але коли її намагаються продати як заміну обороні — це вже не мир, а угода без змісту.
П’ять відсотків, яких бракує, — це не дрібниця.
Це ціна, яку з нас хочуть взяти авансом за ще не підписану капітуляцію
Автор Петренко Андрій